Консультації для педагогічних працівників

/Files/images/psiholog/oform/d5104c9604deaa6dfa8feda67f0449ff.jpg

Відкриваємо таємниці раннього віку
(Нові підходи до адаптації дітей раннього віку)

Кожному, хто працює в ДНЗ, відомо: початок навчального року – важка пора для дітей раннього віку, так як це період адаптації до нових умов. Малюк важко переносить розлучення з мамою, потрапляє в нове оточення, починає спілкуватися з чужими людьми. Важко і батькам, які бачать переживання свого малюка. Нелегко і персоналу групи: діти плачуть, просяться на руки, не дають працювати з іншими дітьми, а вихователю потрібно все встигнути зробити відповідно до режиму, хоч на хвилинку заспокоїти малюка, дати іншим дітям відпочити від крику новенької дитини.

Період звикання дітей – безперечно складна проблема. Н.М. Аскарина, одна із основоположників науки про раннє дитинство, неодноразово зверталася до питання адаптації дітей до умов ДНЗ, невпинно приводила один і той же приклад: садівник, бережно пересаджуючи молоде деревце, викопує його з частиною грунту, в якому воно росло, і потім з любов’ю доглядав за ним, поливав його, але приживаючись на новому місті, воно все рівно хворіє, листочки його в'януть. А ми безжалісно відриваємо дитину від мами, руйнуємо сталі стереотипи, оточуємо її чужим середовищем. Немало грамотних педагогів відгукнулися на цей відгук: були розроблений комплекс заходів рекомендацій, нових підходів до адаптації дітей до умов ДНЗ.

Відносно спокійно проходить адаптація дітей 3,5-4 років. В цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. На основі особистих симпатій у неї починають створюватися вибіркові взаємовідносини з ровесниками, їх ваблять «невідомі далі». Все це загладжує гостроту адаптаційного періоду. Удосконалення пам’яті, уваги, досить високий рівень розвитку мови і пізнавальної активності дітей цього віку допомагають вихователю відволікти їх від переживання розлуки з сім’єю, зайняти цікавою діяльністю, налагодити контакт. Нічого такого ще немає у малюка з дев’ятимісячного віку і до 3-3,5 віку. Адаптаційний період цього віку переносять дуже важко. За статистикою, сьогодні до послуг ДНЗ батьки в основному звертаються, коли дитині виповниться 1,5-2 роки. Під час адаптації деякі діти відчувають справжню паніку, коли чужий дорослий збирається виконати з ними які-небудь маніпуляції. Дитина відмовляється приймати їжу від чужого, коли той намагається нагодувати її. Коли дитина знаходиться в нервовому збудженні, вона не відчуває голоду та смаку їжі. Фактично протягом цілого дня дитина голодна. А годувати насильно не можна.

По-перше, навіть незначний кусочок картоплі, або моркви може завадити ковтанню, по-друге, у дітей може бути вибіркове відношення до окремих продуктів харчування, наприклад до цибулі; по-третє, можна ненароком надавити ложкою на язик, викликавши неприємне відчуття і навіть блювання.

За характером поведінки під час поступання в дитячий садок дітей умовно можна розділити на три групи.

Перша група. Більшість дітей негативно та різко виражають своє відношення до того, що відбувається; голосно плачуть, падають на підлогу, кусаються, щипають тих, хто поруч тощо. Діти такої групи звикають протягом 20-30 днів.

Друга група – небагато чисельна, дві-три дитини, які після розлучення з мамою зачиняються в собі, тримаються насторожі. В них вистачає сили тільки на те, щоб зробити декілька кроків від порога і забутися в куток , спиною до стіни, дивлячись в одну точку. Такі діти мовчать, не реагують на будь-яку пропозицію, відвертаються від того, хто хоче з ним поговорити. Нагодувати таку дитину чи висадити на горщок дуже важко. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці і проходить дуже важко.

В третю групу можна виділити комунікативних, активних у спілкуванні малюків. Вперше переступивши поріг групи, така дитина починає з усіма спілкуватися та бере ініціативу в свої руки. Вся її енергія направлена на презентацію себе як особистості. Такий малюк поспішає розповісти все про себе, свою сім’ю, свої іграшки та все, що в нього є вдома. Така іділія триває не більше 2-3 днів, на більше в нього не вистачає інформації. Характер та тривалість адаптації залежить від життєвого досвіду малюка. Діти із багатодітних сімей, діти, яких залишали на декілька днів з родичами, сусідами, діти , які проживають в гуртожитках, комунальних квартирах, адаптуються швидше, ніж ті, які живуть сімейним світом, відгородившись від всіх, які живуть в котеджах за містом і мало спілкуються з іншими людьми, які живуть в неповних сім’ях і спілкуються лише з мамою. Проходить час (у кожного свій) і адаптаційний період закінчується. Перші позитивні зрушення можна відмітити і в емоційній сфері. Дитина швидко заспокоюється після розлучення з мамою, все рідше плаче протягом дня. А згодом повністю перестає плакати.

Щоб період адаптації до дитячого садка пройшов швидше і спокійніше, можна використовувати різні методики та прийоми. Перш за все необхідно створити природне, стимулююче середовище, в якій дитина почуває себе комфортно і захищено, проявляє творчу активність.

Я хочу познайомити вас з досвідом використання в цей період методу «пісочної терапії».

Ігри з піском - це виявлення природної активності дитини. Перший контакт дітей один з одним відбувається в пісочниці. Саме тому природно використовувати пісок під час корекційних, розвивальних та навчальних занять. Пісок є прекрасним психо-профілактичним засобом. Пісок має специфічну властивість «заземлювати» негативну психічну енергію, стабілізувати емоційний стан.

Ідею «терапії піском» була запропонована ще швейцарським психологом та філософом Карлом Густавом Юнгом (1875 -1961), основоположником аналітичної терапії. Спостерігаючи за іграми дітей в пісочниці, ми бачимо, як позитивно впливає пісок на їх емоційне самопочуття, є прекрасним засобом для розвитку та самореалізації дитини.

Перш за все необхідна «пісочниця». Вона може бути будь-якої форми, але для корекційних занять перевага надається круглій або квадратній формі: ця форма на підсвідомому рівні покращує процес інтеграції особистості. Внутрішня поверхня повинна бути пофарбована в голубий або синій колір – дно символізує воду, а боки – небо.

Такі заняття проводяться за підгрупами (3-4 дитини) та індивідуально, тому діаметр такої пісочниці - 80 см.

Пісок використовується чистий, просіяний (можна навіть прокалити в духовці). Ним заповнюють меншу частину ящика. Можливі варіанти з вологим піском.

Пісочниця є привабливим середовищем для здійснення казково терапевтичного підходу. Тому для цього необхідно набір предметів ( до 8 см): персонажі казок, рослин, будинків, предметів домашнього вжитку. Ця колекція поповнюється.

Пісочниця – прекрасний посередник для встановлення контакту з дитиною. І якщо дитина ще погано говорить і не може розказати дорослому про свої переживання, то в іграх з піском все становиться можливим.

Всі ігри з піском умовно можна розділити за трьома напрямками:

Навчальні (вони полегшують процес навчання дитини);

Пізнавальні (з їх допомогою пізнається багатогранність нашого світу)

Проективні (через них здійснюються психологічна діагностика, корекція і розвиток дитини).

Такі різні ігри сприяють стабілізації емоційного стану, що особливо важливі в перші дні адаптації в дошкільному закладі.

Відбитки наших рук. Поверхня піску рівна, пісок вологий. Діти роблять разом з вихователем по черзі відбитки рук на вологому піску (кулачків, пальчиків тощо), сліди по поверхні піску (як їде машина , повзе змія, скаче зайчик); пройти почергово кожним пальчиком правої та лівої руки ( потім двома пальчиками одночасно).

Цінність цих вправ в тому, що разом з розвитком тактильно-кінестичним відчуттям і дрібною моторикою ми вчимо говорити про свої відчуття, розвиваємо мову, пам’ять, увагу, самостійність, ініціативність.

ПРО НАСИЛЬСТВО В РОДИНІ

Світ – це дзеркало, і воно повертає кожному його власне зображення.

В. Теккерей

Родина — це група осіб, пов'язаних між собою шлюбом, народженням, фактом уси­новлення (удочеріння) та іншими формами прийняття дітей на виховання, які прожи­вають разом, ведуть спільне господарство і мають взаємні права й обов'язки.

Членами родини є:

• подружжя;

• батьки (мати, батько) і дитина (діти);

• усиновителі (усиновитель) і усиновлений;

• дід (баба) й онук (онучка);

• вітчим (мачуха) і пасинок (пасербиця);

• брати й сестри;

• фактичні вихователі й вихованці.

Членами родини є також і інші особи, які проживають ра­зом, ведуть спільне господарство і виявляють взаємну турботу, характерну для членів родини. Законодавство України визначає й інші підстави для виникнення сімейних стосунків.

Насильство в родині — це будь-які навмисні дії одного члена родини щодо іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи громадянина й завдають шко­ди його фізичному, психічному здоров'ю, а також розвитку дитини.

Воно може виникнути між: подружжям (чоловік - дружина, у переважній більшості випадків насильство чинить чоловік, хоча буває і навпаки); батьками і неповнолітніми дітьми (кривд­никами можуть бути як батько, так і мати). У тих випадках, коли мати сама є жертвою насильства, вона може бути «про­міжною ланкою» — прагнучи компенсувати своє принизливе становище жертви, вона зриває злість на слабших за неї — ді­тях. Також часті випадки насильства між дітьми в одній родині (такі стосунки, як правило, виникають на тлі насильства між дорослими членами родини й можуть набирати різноманітних проявів — старші діти кривдять молодших, брати — сестер, діти можуть об'єднуватися для насильства над кимось одним із дітей; трапляється насильство між зведеними братами й сес­трами). Домашнім насильством вважається і насильство щодо колишнього чоловіка чи дружини, якщо після розлучення вони проживають разом.

Звичайно, бувають і інші види насильства в родині, але пе­рерахування усіх можливих варіантів не є нашим завданням.

Форми жорстокого поводження з дітьми в сім'ї

Жорстоке поводження з дітьми (а це неповнолітні громадяни від народження до 18 років) означає будь-яку форму поганого ставлення батьків, опікунів, піклувальників, інших членів сім'ї щодо дитини.Форми насильства, заподіюваного дітям, є негативним свід­ченням витонченості та хворобливої уяви дорослої людини.Задоволення потреби дитини в любові й прихильності на­стільки ж важливе для її нормального розвитку, як і забез­печення фізичних потреб. У деяких сім'ях про дітей добре дбають фізично, але при цьому вони страждають від емоційної зневаги.Не менш поширена проблема експлуатації дітей. Чимало батьків примушують своїх дітей до важкої роботи, використо­вують їх як слуг, вважають їх своїми підлеглими, заохочують до злодійства, проституції тощо.

Чотири основні форми жорстокого поводження з дітьми:

Фізичне насильство — це навмисне завдання фізичних уш­коджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помеш­кання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, викликати порушення фізичного та психічного здоров'я. Фізичне насильство — це ляпаси, штов­хання, опіки, удушення, грубе хапання, удари кулаком, кидання в дитину предметів, погрози зброєю, позбавлення їжі або пиття, викручування рук тощо. Звичайно, такий список не може бути вичерпним.

Фізичне насильство можна розпізнати за зовнішнім виглядом дитини та характером травм:

• зовнішні ушкодження, які мають специфічний характер (відбитки ременя, сигаретні опіки тощо);

• ушкодження внутрішніх органів або кісток, які не могли бути наслідком нещасних випадків;

• травми голови, шиї, тулуба, грудей;

• забиті місця, подряпини, розриви м'язів;

• синці на різних стадіях заживання.

Систематичне фізичне насильство можна розпізнати за особ­ливостями психічного стану та поведінки дитини:

• страх фізичного контакту з дорослими;

• прагнення приховати причину травм;

• тонкосльозість, самотність, відсутність друзів;

• негативізм, агресивність, жорстокість щодо тварин;

• суїцидальні спроби;

• коли пояснення про причини тілесних ушкоджень неправ­доподібні, коли скарги звучать невиразно.

Сексуальне насильство (або розбещення) — це залучення ди­тини з її згоди (або без такої) у сексуальні дії з дорослими задля задоволення або вигоди останніх. Це може бути:

• нав'язування сексуальної близькості;

• нав'язування фізичного контакту з ерогенними зонами, іншими частинами тіла;

• нав'язування особливих видів сексуальних контактів.

Згода дитини на сексуальний контакт не дає підстав вва­жати його ненасильницьким, оскільки дитина не має свободи волі й не може передбачати всіх негативних наслідків.

Сексуальне насильство над дітьми — це всі види статевого зв'язку, як нормального, так і збоченого. Найчастіше насильство чинять щодо дуже малих дітей, які ще не можуть зрозуміти природу акту, не здатні емоційно та фізично протистояти такій поведінці.

Сексуальне насильство можна запідозрити при таких особли­востях зовнішнього вигляду, хворобах і травмах дитини:

• ушкодження в районі статевих органів;

• захворювання, що передаються статевим шляхом;

• вагітність.

Сексуальне насильство можна розпізнати за такими особливос­тями стану й поведінки дитини:

· нічні кошмари, страхи;

· сексуальні ігри, невластиві вікові знання про сексуальну поведінку;

· прагнення повністю закрити своє тіло;

· депресія, низька самооцінка;

· проституція, безладні статеві контакти.

Психологічне (емоційне) насильство — це періодичний, тривалий або постійний психічний вплив на дитину, спря­мований на навмисне приниження її честі й гідності, що стає причиною образ, страху, непевності в собі, гальмує розвиток особистості й призводить до формування патологічних рис характеру.

До психологічних форм насильства належать:

· примус до принизливих дій;

· заподіяння шкоди домашній тварині, яку дитина любить, задля помсти або залякування;

· відкрите неприйняття та постійна критика дитини;

· словесні погрози (фізичного чи іншого насильства над дитиною або близькими людьми);

· погрози розповісти всім про особисті справи й таємниці дитини;

· зауваження в образливій формі, які принижують гідність дитини;

· одноразовий грубий психічний вплив, що викликав у ди­тини психічну травму.

Психологічне насильство можна запідозрити за таких особли­востей стану й розвитку дитини:

• агресивність;

• затримка фізичного й розумового розвитку;

• нервовий тик, енурез;

• постійно сумний вигляд;

• різні соматичні захворювання.

Відзначимо, що всі інші форми насильства неодмінно завда­ють шкоди психіці потерпілих.

Зневага до потреб дитини — це відсутність елементарної турботи про дитину, від чого порушується її емоційний стан і з'являється загроза здоров'ю або розвитку.

До нехтування елементарними потребами дитини належать:

• відсутність адекватного віку й потреб дитини: харчування, одягу, житла, освіти, медичної допомоги;

• відсутність належної уваги й турботи, в результаті чого дитина може стати жертвою нещасного випадку.

Брак турботи про дитину може бути ненавмисним: наслід­ком хвороби, безробіття, хронічної бідності, недосвідченості батьків або їхнього неуцтва, стихійних лих або соціальних потрясінь.

Нехтування потребами дитини можна запідозрити при такому стані та поведінці дитини:

• постійний голод;

• санітарно-гігієнічна занедбаність;

• крадіжки їжі;

• вимоги ласки й уваги;

• низька самооцінка, низька успішність;

• агресивність та імпульсивність;

асоціальна поведінка, аж до вандалізму.

Наслідки фізичного та сексуального насильства над дітьми

Насильство само по собі залишає грубий слід у психіці дитини. Характер і глибина порушень особистості в результаті насильства залежать від віку і рівня розвитку особистості. Особливе значення має наявність та рівень прив’язаності жертви до агресора. Якщо насильником є стороння людина, психологічні наслідки носять менш гострий і стійкий характер, бо ж у подібній ситуації велику роль відіграє підтримка близьких, особливо матері. Насилля, пережите у сім’ї впливає на весь подальший психічний розвиток дитини. У випадку домашнього насильства наслідки можуть бути більш серйозними, оскільки розвиток дитини значною мірою відбувається крізь призму досвіду її батьків. Від них залежить її інтелектуальний, емоційний та соціальний розвиток, уявлення про світ і про себе. У нормі сім’я сприймається людиною як безпечне місце, а батьки на несвідомому рівні розглядаються дитиною, як захисники. Тому, якщо насильницькі дії здійснює хтось із батьків, дитина приходить до висновку, що родина не може або не хоче її захищати. Насилля з боку батьків сприймається як підла зрада, світ перестає бути стійким та безпечним. Виникає тривога, зменшується здатність довіряти іншим людям, з’являється відчуття неможливості контролювати те, що відбувається... Весь розвиток дитини спотворюється, як у кривому дзеркалі, адже для дитини які батьки, так і весь світ, і вона сама.

Спільні риси фізично та сексуально скривджених дітей.

Реакції на травматичний стрес.

Дитина – жертва насилля – може відчувати страх, пригніченість, тривогу, безпомічність, мати поганий апетит, психосоматичні розлади, страждати порушенням сну. Такі діти генералізують свій страх перед насильником і часто переносять свої фобії на дорослих чи інші авторитетні фігури – „тих хто має владу” – ватажків, лідерів дитячих груп.

Параноїдальні реакції на підозрілість.

Діти, які зазнали фізичних чи сексуальних знущань, які зіткнулися зі зрадою, насильством з боку батьків, однолітків, членів вуличної групи, мають значні труднощі у встановленні довірливих стосунків з оточенням, особливо дорослими.

Занижена самооцінка.

Внаслідок хронічного фізичного та емоційного кривдження діти навчаються ставитись до себе з такою ж неприязню та зневажливістю, з якою ставились до них їх кривдники. У жертв сексуальних домагань у сім’ї низька самооцінка базується на почутті сорому і провини, поєднаними з безпорадністю і усвідомленням неможливості «повернути все, як було».

Депресія та суїцидальна поведінка.

Значна кількість фізично скривджених дітей демонструють само руйнівну поведінку у вигляді самоскалічення, спроб суїциду, суїцидальних думок або погроз. Схильність до неусвідомлюваної „відмови від себе” може виявлятися у бравурній, ризикованій поведінці, вживанні наркотичних речовин нюханні клею.

Імпульсивність та порушення саморегуляції.

Ця проблема більш поширена серед жертв фізичного кривдження, хоча властива всім категоріям жертв насильства. Відзначаються агресивність, асоціальна та безконтрольна поведінка. Дитина стає схильною до різких змін настрою і спалахів агресивності.

Знижена здатність до навчання.

Для жертв сексуального насилля перешкодою стають труднощі у концентрації уваги через занепокоєння своїм становищем.

Застосування примітивних захисних механізмів.

Фізично та сексуально скривджені діти вдаються до примітивних захисних механізмів, таких, як відмова, проекція, ізоляція від афекту, дисоціація, відчайдушні спроби викинути із пам’яті травмуючи події. Діти не усвідомлюють, що в одній особі, котра їх кривдила можуть поєднуватися і гарні і погані риси. Для них людина або добра, або зла. У відчайдушних спробах захистити своє уявлення про „гарних” батьків чи інших значимих осіб, дитина намагається заперечити насильство і захистити себе від усвідомлення ворожості з боку агресора. Дитина може раціоналізувати кривдження, уявляючи себе провокатором насильства.

Симптоми істерії та дисоціації.

Симптоми істерії свідчать про намагання дитини „відгородитись” від згадок про травму. Зміцнення реакції та істеричні напади особливо характерні для жертв сексуального кривдження.

Ознаки ранньої дисоціації у дітей: наявність уявного партнера, забудькуватість з періодами амнезії, надмірне фантазування та марення наяву, лунатизм, запаморочення.

Складні порушення особистості

Специфічні наслідкифізичного насильства

- Інтелектуальні та мовні порушення.

- Порушення центральної нервової системи.

- Гіперагресивна та імпульсивна поведінка.

Наслідки сексуального насильства

Сексуальне насильство над дитиною – це залучення належних, незрілих дітей і підлітків у сексуальні дії, значення яких вони не розуміють, на які не можуть дати свідомої згоди. Сексуальне насильство призводить до особливо серйозних наслідків, якщо воно супроводжується болем чи травмою.

Спеціалісти, які працюють з дітьми, котрі зазнали сексуального насильства, описують такі прояви, як:

· страх повторення насильства (дитина живе в очікуванні насилля, що, наприклад, заважає концентрації уваги, призводить до зниження здатності сприймати і засвоювати інформацію, а це, у свою чергу, погіршує становище дитини і об’єктивно і суб’єктивно);

· страх перед тим, що оточуючі дізнаються про те, що відбулося (це тісно пов’язано з почуттям сорому);

· сором та почуття провини (багато дітей вважають, що якимось чином заслуговують на насилля);

· розлади емоційної сфери (підвищена тривожність, часті зміні настрою, пригніченість, схильність до сліз, спалахи гніву, роздратованість);

· порушення сну;

· неприйняття власного тіла;

· порушення спілкування (почуття самотності, ізольованості);

· занижена самооцінка, невпевненість у своїх силах, почуття безпорадності;

· психомоторні порушення (головні болі, болі в животі, нудота, шлунково-кишкові розлади, ВСД);

Домашнє насильство: юридичний підхід

Наведене вище визначення насильства є широким і недостат­ньо конкретним для застосування на практиці правоохоронними органами. Тому пропонуємо інше визначення, адресоване саме для практичної роботи правоохоронних органів з попередження домашнього насильства й покарання винних. Його сформулю­вав юрист міжнародної організації «Вінрок Інтернешнл» Марія Шкарлат, яка, спеціально вивчала цю проблему:

«Насильство в родині — це правопорушен­ня або злочин, яке чинить один із членів родини щодо інших членів родини або осіб, які можуть бути визнані як члени родини. При цьому членами родини є: чоловік, дру­жина, діти, батьки (один з батьків) чоловіка (дружини), а також інші особи, які постійно проживають разом зі згаданими особами й ведуть із ними спільне господарство».

Відповідно до цього визначення насильство в родині — це насильство, що відбувається між:

· чоловіком і жінкою, які перебувають у шлюбі;

· батьками і дітьми незалежно від віку;

· батьками одного з подружжя чи іншим членом родини, який не є їхньою дитиною (між тестем або тещею й зятем, між свекром або свекрухою й невісткою);

· особами, які немають згаданих зв'язків або їх втратили, але ведуть разом спільне господарство і проживають в одному приміщенні.

Дії, які можна кваліфікувати як домашнє насильство, мають ознаки злочинів, висвітлених у таких статтях Кримінального ко­дексу України:

· ст. 115 ч. 1 «Умисне вбивство»;

· ст. 115 ч. 2 «Умисне вбивство»;

· ст. 120 «Доведення до самогубства»;

· ст. 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження»;

· ст. 122 «Умисне середньої тяжкості тілесне ушко­дження»;

· ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження»;

· ст. 126 «Побої і мордування»;

· ст. 129 «Погроза вбивством»;

· ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення лю­дини»;

· ст. 152 «Зґвалтування»;

· ст. 153 «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом»;

· ст. 155 «Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості»;

· ст. 296 «Хуліганство».

Крім того, таке правопорушення як насильство передбачене ст. 173 «Дрібне хуліганство» і ст. 184 «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей» Кодексу України про адміністративні правопорушення. Докладніше про це можна прочитати в розділі «Відповідальність за скоєння насильства».

Поняття «домашнє насильство» поки що не є поширеним у юридичній літературі. Водночас вживаним є поняття «пра­вопорушення на побутовому ґрунті». Важливо усвідомити зв'язок і співвідношення цих понять. Правопорушення на побутовому ґрунті — це правопорушення, які відбуваються внаслідок неприязних стосунків, що виникли в результаті спільного проживання. Ці правопорушення мають насиль­ницький характер, але не обов'язково стаються між членами однієї родини. З іншого боку, не кожний акт домашнього насильства є правопорушенням, але кожен акт домашнього на­сильства, що є правопорушенням, водночас є правопорушення на побутовому ґрунті.

Психолого-педагогічні умови адаптації дітей в дошкільному навчальному закладі

Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Початок відвідування дошкільного навчального закладу - це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов'язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Звикання до дитячого садка найчастіше супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.

Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров'я, стилю виховання в сім'ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. Враховуючи зазначене, можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша группа - ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Вони проявляють зацікавлення іграшками й діяль­ністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. Спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважливе.

Друга группа - малюки, які адаптуються повільніше й важче. Поведінка нестала. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Малоініціативні. Менш самостійні, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежні від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неува­гою.

Третя группа - діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Як правило, несамостійні, неконтактні. Звичні до нестабільності в режимі дня. Швидко втомлюються. Ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей - прояви авторитарності, жорстокості, або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричинює острах, недовіру до вихователя чи повне ігнорування його й інших дітей. Сон, аппетит - погані або зовсім відсутні. Висока захворюваність іще більше уповільнює звикання до нового оточення і нових вимог.

Процес адаптації дитини до умов дитячого садка, окрім певної тривалості у часі, різної щодо різних дітей, має кілька основних етапів (фаз). Це, зокрема, такі:

1. «Шторм» - у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, три­вожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (у окремих дітей).

2. «Шторм ущухає» - період несталого пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятися до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Цей період триваліший, ніж перший, - від 1 тижня до 2-3 місяців.

3. «Штиль» - період відносно сталого пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку.

Тому вихователь та практичний психолог дитячого садка повинні допомогти дитині адаптуватися до нових умов. На нашу думку, обов'язковим правилом при прийомі малюка має стати відвідання кабінету психолога. Цей візит потрібний іще в ході оформлення документів.

Уважний,спостережливий психолог під час розмови зробить певні висновки щодо підготовленості дитини до перебування в дошкільному закладі і щодо стилю виховання в сім'ї. Він розпочне визначення деяких індивідуальних особливостей новачка, щоб вибрати групу, яка найкраще відповідатиме його звичкам, особливостям поведінки, темпераменту. Важливо дати конкретні рекомендації батькам, як саме вони повинні підготувати дитину до нового побуту.

Орієнтовні запитання для бесід з батьками (після одержання загальної інформації про ім'я, прізвище, вік, стан здоров'я дитини, тощо):

Чи має дитина досвід спілкування зіІншими дітьми? Який характер має це спілкування?

В які ігри любить гратися син (донька)?

Що саме найбільше впливає на поведінку малюка? (Стиль спілкування; місце, режим, обстановка; здоров'я тощо).

Який настрій переважає протягом дня?

Чим цікавиться? Які види діяльності найбільше любить?

Як відбувається фізичний розвиток дитини? Чи загартовуєте ї? Як саме?

Яким бачите сина (доньку): врівноваженим; надмірно рухливим, стрімким, гомінким; повільним, млявим?

Якої системи виховання дотримуєтеся: авторитарної; демократичної; ліберальної?

Чи існує узгодженість у вихованні з боку членів родини? Хто ще бере участь у вихованні?

Чи є у дитини брати, сестри? Як вона з ними спілкується?

Чи прагне дотримуватися вдома режиму дня? Чи співпадає він з режимом дитячого садка?

Як засинає ваш малюк? Чи міцно спить? Який у нього апетит?

Чи дитина самостійна для свого віку? Що вона може робити самостійно?

Чи слухняний ваш син (донька)? Якщо не слухається, як реагуєте: ображаєтеся; сварите; караєте; не звертаєте уваги тощо?

Як реагуєте на скарги дитини про сварки з іншими дітьми: захищаєте, звинувачуєте; відмахуєтесь; робите спроби розібратися та ін.?

Якщо розумієте, що були неправі, чи просите вибачення у сина (доньки)?

Що найбільше подобається дитині?

Що турбує в поведінці і розвитку малюка?

Яким, вважаєте, має бути вихователь?

Проводячи ознайомлювальну бесіду слід зважати не лише на зміст того, що кажуть батьки, а й на інтонацію, вираз обличчя і особливо - на поведінку дитини. Потребують уваги, зокрема, такі моменти: як поводиться дитина в присутності незнайомих дорослих (боязко, впевнено, зацікавлено, байдуже, нахабно); загальний стиль поведінки (спокійна, врівноважена, інертна, надміру енергійна); зацікавленість обстановкою, іграшками, іграми (просить погратися, з цікавістю дивиться, грає, якщо пропонують, бере сама); характер спілкування матері з дитиною (говорить лагідно, чемно, з повагою, з окриком, роздратовано, з погрозою); як реагує дитина на звернення і прохання матері (слухається, вередує, ігнорує).

Відповідно до отриманої інформації визначають групу, в якій перебуватиме малюк. Ця проблема загострюється, якщо в дитячому садку кілька груп дітей одного віку (дві старші, три середні та ін.) або є різновікові групи. В цьому разі слід врахувати кількісний та якісний склад дітей у групі (наприклад, взяти до уваги особливості вищої нервової діяльності). Не можна не зважати й на стиль поведінки вихователя, його манеру спілкуватися з дітьми: доцільно, щоб вона співпадала з манерою поведінки матері, звичною для дитини.

Перший день перебування малюка в дитячому садку варто обмежити знайомством із вихователем, дітьми, груповим приміщенням. У наступні дні вихователь та психолог уважно спостерігають за його поведінкою в групі, надають додаткові консультації батькам.

Цілеспрямованості спостережень та об’єктивності висновків сприятиме використання тестів контролю поведінки новачків.

1. Настрій дитини (бадьорий, спокійний, дратівливий, пригнічений, несталий): бадьорий - позитивно ставиться до навколишнього, реакції емоційно забарвлені, часто усміхається, сміється; охоче контактує з іншими; спокійний - позитивно ставиться до навколишнього, на ініціативу відповідає, але сама не виявляє її, позитивні емоції проявляються меншою мірою; дратівливий, збуджений - спостерігаються афективні спала­хи збудження, вередування, плач, часто виникають конфлікти з іншими; пригнічений - спостерігаються в'ялість, бездіяльність, па­сивність, замкнутість, сум, тихий і довгий плач; несталий - швидко переходить від одного настрою до іншого, може бути веселою, сміятися й одразу ж плакати, часто конфліктує, буває замкнутою.

2. Сон (засинання, характер сну, тривалість): засинання - швидке, повільне (більше 10-15 хв.), спокійне, неспокійне, з додатковими впливами; характер сну - глибокий, неглибокий, спокійний, неспокій­ний; тривалість сну - короткий, тривалий, відповідно до віку.

3. Апетит: хороший, поганий, вибіркове ставлення до їжі.

4. Поведінка під час неспання (активна, малоактивна, пасивна): активна - дитина зайнята діяльністю; малоактивна - не завжди зайнята, активна діяльність змінюється періодами бездіяльності; пассивна - переважає бездіяльність.

5. Комунікабельність (висока, середня, низька): висока - дитина здійснює ініціативні дії щодо дорослих, інших дітей, вирішує конфліктні ситуації справедливо, само­стійно, у разі потреби звертається за допомогою до дорослих, може правильно оцінити свою поведінку; середня - сама не виявляє ініціативи, але відповідає на ініціативні дії з боку інших, у разі конфлікту звертається за допомогою до дорослих, правильно оцінює свою поведінку; низька - на ініціативні дії не відповідає і сама не виявляє ініціативи, на конфлікти реагує слізьми, криком, не може оцінити поведінку свою й інших.

Також узагальнюються висновки спостережень щодо рівня розвитку мовлення дитини (відповідно до віку): високий; середній; низький; щодо рівня розвитку навичок самообслугову­вання (відповідно до віку): високий, середній; низький; щодо рівня розвитку ігрових навичок (відповідно до віку): високий; середній; низький; щодо індивідуальних особливостей по­ведінки: доброзичливість - агресивність; ініціативність - па­сивність; повільність - рухливість; зацікавленість іграми, за­няттями - байдужість; контактність - замкнутість та ін.

Результати обстеження дитини фіксуються у щоденнику адаптації. Схема запису (вертикальні графи): порядковий номер; дата спостереження; прізвище, ім'я, вік; настрій; сон; апетит; поведінка під час неспання; комунікабельність; рівень розвитку навичок самообслуговування; рівень розвитку ігрових навичок; рівень розвитку мовлення; індивідуальні особливості поведінки; рекомендації батькам; вихователям.

Своєрідною інформативною пам'яткою для вихователя та психолога можуть слугувати перелічені нижче психолого-педагогічні умо­ви забезпечення процесу адаптації дітей до відвідування дитячого садка:

1. Поступове вироблення в дитини звички дотримуватися певного режиму дня. Найкраще здійснювати це в домашніх умовах іще до початку відвідування дитячого садка. У садку - забезпечення гнучкого режиму.

2. Формування навичок самообслуговування (вміння само­стійно їсти, вдягатися, складати іграшки, одяг тощо).

3. Розвиток ігрових навичок, навичок спілкування. Поступо­ве розширення кола знайомств малюка.

4. Організація позитивного емоційного спілкування дитини з вихователем і персоналом дитячого садка.

5. Обладнання групової кімнати має передбачати можливість здійснення індивідуальних ігор, занять, задовольняти прагнення дитини побути самій або наодинці з вихователем.

6. Забезпечення міжвікового спілкування дітей як однієї з найефективніших умов успішної адаптації до нового побуту.

7. Забезпечення змістовної діяльності дошкільнят з ураху­ванням індивідуальних інтересів кожної дитини та її вікових можливостей.

8. Психолого-педагогічна просвіта батьків з питань по­легшення адаптації до дитячого садка (індивідуальні бесіди, консультації).

9. Поступове збільшення тривалості перебування дитини у дитячому садку (спочатку - тільки прогулянка, гра; потім - прогулянка, обід; через кілька днів - прогулянка, обід, сон і т. д.).

10. Розширення кола близьких людей, які приводять дитину до дитячого садка (не тільки мама, а й тато, сестра, дідусь, - це полегшує прощання).

11. Проведення спеціальних ігрових комплексів, спрямова­них на розширення кола спілкування, вироблення впевненості, зняття тривожності, страхів.

Завдяки забезпеченню цих та інших умов у дітей-новачків досить швидко відновлюються сон, апетит. Щоправда, три­валішим буває процес нормалізування емоційної сфери дитини, яка і повинна стати предметом особливої турботи психолога, вихователів, батьків. Адекватна поведінка, зацікавленість у спілкуванні з дорослими і дітьми, активна участь у заняттях та іграх, бадьорий настрій основними показниками соціально-психологічної адаптації дитини до умов дитячого садка.

Кiлькiсть переглядiв: 3909

Коментарi